OOPS. Your Flash player is missing or outdated.Click here to update your player so you can see this content.
Головна arrow Гімназія arrow Сторінка психолога
Сторінка психолога Надрукувати

  

Гончаренко Ніна ЮріївнаВиди діяльності практичного психолога

  • Просвітницька діяльність:
    • Залучення гімназистів, педагогів, батьків до психологічних знань.
    • Формування психологічної культури, шляхом проведення лекцій, семінарів, тренінгів.
  • Профілактична діяльність:
    • Збереження психічного здоровя дітей, педагогів, батьків.
    • Виявлення відхилень у розвитку особистості (групи, колективу).
    • Запобігання конфліктам і напруженню в міжособистих стосунках.
  • Психодіагностична діяльність:
    • психологічне обстеження гімназистів, педагогів, батьків;
    • вивчення причин, що ускладнюють діяльність та спілкування між людьми.
  • Корекційно-відновлювальна та розвивальна діяльність:
    • усунення відхилень в індивідуальному (груповому) розвитку;
    • сприяння у формуванні позитивної життєвої програми та життєвої перспективи.
  • Психологічне консультування:
    • психологічна допомога гімназистам, педагогам, батькам у життєвих ситуаціях;
    • створення умов для вироблення у людини здатності оперувати якомога більшою кількістю варіантів поведінки, вчинків, почуттів тощо з метою забезпечення оптимізацій спілкування та взаємодії з людьми;
    • сприяння досягненню людиною мети особистісного росту.
  • Самоосвітня діяльність:
    • опрацювання фахових видань, робота в бібліотеці;
    • консультації у методичному кабінеті відділу освіти;
    • участь у заходах підвищення кваліфікації, у методичних обєднаннях, науково-практичних семінарах, конференціях освітян.

 

 Чому діти обманюють?

Дитина обманює. Обманює свідомо, систематично, натхненно. Ви розумієте це, але не надаєте належного значення. І марно. Зараз ще є час розібратися в ситуації, але завтра може бути пізно, і ситуація, на яку ви можете вплинути сьогодні, завтра може стати вам непідконтрольною. Нерідко у дитячої брехні є чітка мета, вона відповідає психологічним потребам дитини. Інтерпретуючи світ, діти вчаться розуміти його закономірності та нюанси. Змінюючи реальність, вони несвідомо захищають себе від конфліктів і тривожних ситуацій. Однак батьків має насторожити, якщо брехня увійшла у звичку. 
Неправда дошкільнят – скоріше фантазії, ніж навмисний обман. Вони вже здатні уявити те, чого насправді не було, але ще не усвідомлюють, що, кажучи неправду, порушують моральні норми. У дітей дошкільного віку відбувається становлення образного мислення і воно потребує тренування. Через це малі діти полюбляють видавати бажане за дійсне, уявно створюють собі ситуації, які є для них привабливими. Тобто, вони не мають свідомої мети приховати правду.
Дитина може казати неправду, щоб звернути на себе увагу дорослих. Ми постійно зайняті, мало часу проводимо з дітьми, зате негайно реагуємо на їхні негативні вчинки. Дитина, яка сказала неправду, стане об’єктом уваги батьків на весь вечір. Ви не припускаєте, що вона, можливо, тільки цього й хотіла – щоб її нарешті помітили.

 Інколи дошкільня приписує собі щось хороше, щоб його похвалили. Так роблять діти, які відчувають, що не виправдовують сподівань батьків. Казати неправду починає дитина, чиї батьки висувають до неї різні вимоги: мама не дозволяє одного, тато – іншого, а бабуся дозволяє все. Як тут не заплутатися? Якщо дитина дошкільного віку прибріхує одноліткам, вона хоче створити собі ореол успішності. Така неправда свідчить про невпевненість у собі, бажання самоствердитися у колі ровесників. 
Від 6 до 12 років у дитячій свідомості з’являється межа між реальним та вигаданим. З 8 – 9 років діти починають розуміти, що казати неправду погано не тому, що казати неправду погано, не тому, що неправда не подобається дорослим, а тому, що на брехуна не можна покластися, йому не довіряють, з ним не хочуть дружити. І проте є причини, які змушують іти на обман.
Вони так само хочуть визнання однолітків і бояться покарання батьків. У ці роки все життя дитини крутиться навколо успішності у навчанні. Це настільки важливо, що діти готові йти на обман з оцінками, аби тільки не виявитися в очах навколишніх невдахами.

З’являється й нова причина неправди – наслідування батьків. Якщо мама каже по телефону, що тата немає вдома, хоча насправді він тут, або вчить сина: «Давай скажемо, що ми забули…» - дитина засвоює такі моделі поведінки.  

 Підліток уже здатен усвідомлювати, що трапиться, якщо його неправду викриють. Він свідомо робить вибір: я знаю, що можу втратити повагу й довіру інших, але… Які ж причини змушують його ризикувати репутацією? Він захищає свій внутрішній світ від нетактовного втручання дорослих. Подорослішавши, діти не хочуть, щоб ми бачили їхні переживання, розпитували про заповітні таємниці. У дітей підліткового віку брехня нерідко є формою бунту проти педагогів чи батьків, світу дорослих загалом.
Якщо ми не допомогли їм у дитинстві створити зону довіри та зону успішності, вони і далі будуть годувати байками своїх друзів. Вихваляння в такого підлітка може перетворитися на рису характеру. У цьому віці гостро сприймається подвійна мораль. Дорослий стає об’єктом уважного спостереження й оцінки, і якщо ми вважаємо прийнятним для себе в якихось ситуаціях кривити душею, а від підлітка вимагаємо правдивості, - він кипить від обурення. І легко обманює нас. Схема взаємин, коли дорослий керує життям дитини, більше не пройде. Настав час спілкуватися на рівних, поважати в дитині людину. Насамперед, поважати в підліткові його внутрішній світ. Так, це ваша дитина, але вже доросла настільки, щоб мати свої таємниці. Не треба без дозволу чіпати її речі, без стуку заходити в її кімнату.

А взагалі, причину дитячих обманів треба шукати в сім’ї, у ставленні батьків та інших родичів до дитини та один до одного, у вимогах, очікуваннях від дитини. Інколи діти просто беруть приклад із дорослих. Якщо мамі можна обманювати, то чому я повинен казати правду? Я ж теж дорослий. Сором’язливі і замкнені діти будуть старанно оберігати свої таємниці. Інші – відкритіші і впевненіші в собі – обманювати батьків будуть менше, але все одно у дитини має бути якийсь свій простір, свої таємниці. Вона просто каже – це моя таємниця, або таємниця друга. І не варто її розпитувати (за винятком випадків, коли треба допомогти розібратися у ситуації). Щоб ваша дитина не брехала, не мала інших негативних форм поведінки, в сім’ї мають запанувати довіра та партнерські стосунки. Якщо вона в чомусь помилилась, не варто її бездумно карати за помилки. Натомість сядьте разом і проаналізуйте їх з позиції дружби, досвіду старшого. Запитайте дитину: «Чому ти помилилася? Які ти з цього зробиш висновки?» І намагайтесь уникати нотацій: «А я ж тобі казала», «Я так і знала», «А це тому, що ти мене не слухалась» тощо. Після довірчої розмови помилка дитини стане для неї коштовним даром досвіду. І надалі вона намагатиметься уникнути такої помилки. До того ж, у разі такого дружнього аналізу невдач дитини, ні її самоцінність, ні самооцінка не страждають.

Як запобігти обману?
Пам’ятка для батьків

  1. Уже після трьох років дітям просто необхідно, щоб дорослі зауважували й оцінювали всі їхні досягнення. Частіше хваліть свою дитину, запевняйте у своїй любові.
  2. Домовтеся в родині про однакові вимоги. Дитина має чітко знати, що можна, а чого ні.
    Щоб дитина впевнено почувалася з однолітками, їй потрібна зона успішності, в якій вона б перевершувала друзів. Що у вашої дитини виходить найкраще? Може, записати її у студію танцю, чи в музичну школу?
  3. Можна висловлювати своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом. Можна засуджувати дії дитини, але не її почуття, хоч якими б небажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже, для цього є підстави.
  4. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.
  5. Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини, і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте негідним для себе пояснити дитині причину, з якої порушили її.
  6. Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна і потрібно стимулювати.
  7. Поступово, але неухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.
  8. Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відгук – позитивний чи негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Давайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».
  9. Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.
  10. Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік, ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, провинившись, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання його уникнути стає визначальним чинником у поведінці. І тут до брехні – лише один крок.
  11. Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналась вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини – на те, що ви пишаєтеся тим, що ваша дитина росте чесною людиною.
  12. Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина – це до великої міри ваш відбиток. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна, брехня. (Наприклад: «Підійти до телефону і відповідай, що мами немає вдома»). Цим ви закладаєте фундамент для майбутньої брехні.
  13. Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є. Не уникайте шансів дати їй це відчути. Повторюйте частіше заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»

 

Корисні поради

 1. Поговоріть з дитиною про її ставлення до навчання: що подобається в школі, чого боїться найбільше(розчарувати вас, зробити помилку, не отримати бажаного результату).

2. Розвивайте її пізнавальні інтереси, її потреби в інтелектуальній активності.

3. Розкажіть дитині, що оцінка, яку вона отримує не так важлива, як важливо те, про що вона дізнається. Про оцінки забудуть, а знання залишаться.

4. Відзначайте її досягнення, акцентуючи увагу не на оцінку, а на отримані знання. Дитина повинна відчути, що не оцінка грає вирішальну роль, а те, за що вона отримала її.

5. Розкажіть їй, як багато вона може дізнатись в школі і як цікаво буде з кожним роком набувати все нових і нових знань.

6. Вчіть дитину планувати свою діяльність. Якщо вона навчиться ставити перед собою конкретне завдання, то це спонукатиме її до діяльності.

7. Заохочуйте дитину, навіть якщо результат не буде відразу.

8. Будьте своїй дитині другом і порадником.
  

  Пам'ятка для батьків
«Як ставитися до оцінок дитини»

— Не сваріть свою дитину за погану оцінку, їй дуже хочеться бути у ваших очах хорошою. Якщо бути такою не виходить, дитина починає обманювати і вивертатися.

 — Співчувайте своїй дитині, якщо вона довго працювала, хоча й результат її праці не високий. Поясніть їй, що більш важливі знання, які вона зможе набути в результаті щоденної, наполегливої праці.

— Не примушуйте свою дитину вимолювати собі оцінку наприкінці семестру заради вашого душевного спокою.

— Не вчіть свою дитину хитрувати, принижуватися і пристосовуватися заради позитивного результату у вигляді високої оцінки.

— Ніколи не висловлюйте сумнівів із приводу об'єктивності виставленої вашій дитині оцінки вголос. Є сумніви — йдіть у школу і спробуйте об'єктивно розібратися в ситуації.

— Не звинувачуйте безпричинно інших дорослих і дітей в проблемах власних дітей.

— Підтримуйте дитину в її, нехай не дуже значних, але перемогах над собою, над своєю лінню.

— Влаштовуйте свята з нагоди отримання відмінної оцінки. Хороше, як і погане, запам'ятовується дитиною надовго і його хочеться повторити. Нехай дитина отримує хорошу оцінку заради того, щоб її відзначили. Незабаром це стане звичкою.


  Пам'ятка для батьків 
«Як допомагати дитині в приготуванні
домашніх завдань»

— Посидьте зі своєю дитиною на перших порах виконання домашніх завдань. Тому, наскільки спокійними і упевненими будуть її перші кроки, залежать її майбутні шкільні успіхи.

— У вашої дитини не сформована звичка робити уроки? Формуйте у неї цю звичку спокійно, перетворіть ритуал початку виконання уроків у захоплюючу гру, нагадуйте про уроки без криків, будьте терплячі.

—- Оформіть робоче місце дитини, поставте красивий і зручний стіл, повісьте лампу, розклад уроків, цікаві вірші і побажання школяреві перед початком виконання уроків.

— Вчіть виконувати уроки лише в цьому робочому куточку.

— Постійно вимагайте від дитини приведення в порядок робочого місця. Якщо їй важко це робити або вона втомилася, допоможіть їй.

— Якщо дитина у вашій присутності робить уроки, нехай сформулює вам, що вона повинна зробити. Це заспокоює дитину, знімає тривожність.

— Якщо дитина щось робить не так, не поспішайте її лаяти. Те, що вам здається простим і зрозумілим, для неї поки здається таємничим і важким.

— Вчіть вашу дитину не відволікатися під час виконання уроків; якщо дитина відволікається, спокійно нагадуйте їй про час, відведений на виконання уроків.

— Якщо дитина виконує письмове завдання, звертайте більше уваги на те, щоб вона писала чисто, без помарок, із дотриманням полів.

— Не примушуйте свою дитину багато разів переписувати домашнє завдання. Це підірве ваш авторитет і її інтерес до школи і навчання.

— Прагніть якомога раніше привчити дитину робити уроки самостійно і звертатися до вас лише у разі потреби.

— Кожного разу, коли вам хочеться вилаяти свою дитину за погану оцінку або неакуратно зроблене завдання, пригадайте себе в її віці, посміхніться і подумайте над тим, чи захоче ваша дитина через багато-багато років пригадати вас і ваші батьківські уроки.

— Навчіть її виконувати будь-яку справу у тому числі і домашні завдання із задоволенням, без злості і роздратування. Це збереже її і ваше здоров'я.

— Врешті-решт, радійте тому, що у вас є таке щастя із кимось робити уроки, комусь допомагати дорослішати!

 Якщо тебе запросили на перше побачення...

Історія першого побачення. Як з'ясували психологи, щоб відбулося перше побачення, потрібен збіг щонайменше двох обставин. По-перше, мати бажання закохатися, тобто установку на те, щоб зустріти його або її. По-друге, у момент спілкування з особою протилежної статі відчувати збудження (нервове, емоційне, фізіологічне).

Фізіологія першого побачення. Нещодавно вчені відкрили наявність у людини органу, який знаходиться на перегородці носа і визначає запах потенційного партнера — фермон. Професор Грет Болл вважає, що коли людина бачить і чує когось, кого вважає привабливим, то її органи вловлюють фермони об'єкту симпатії, які викликають серію біохімічних процесів.

 Географія першого побачення. Місце побачення призначає той, хто ініціює зустріч. Це може бути шкільний клас, бібліотека, парк, сквер тощо. Місце — це затишок, спокій, рівновага, безпека, довіра.

Гімнастика до першого побачення. Ти відчуваєш напруженість, тривогу. Можна допомогти собі розслабитися за допомогою простих прийомів, які створять комфортні умови, спокій. І тоді ти зможеш діяти обдумано, не завдаючи шкоди інтересам іншої людини - друга, коханого.

Хореографія першого побачення. Зал хореографії — це багато дзеркал. Придивися до себе - зачіска, одяг, макіяж. Усе повинно бути в гармонії. Отримай задоволення від свого вигляду. Не забудь про почуття міри, бо занадто яскравий образ може вивести з рівноваги твого партнера.

Хімія першого побачення. Аромат твоїх парфумів має бути ніжним і легким, щоб не перехоплювало подих. Було б добре, щоб ти сам не відчував цього аромату, бо саме це засвідчує, що парфуми підібрано правильно.

Література першого побачення. Продумай своє привітання, можливі теми для розмови. Не забудь про компліменти. Як відомо, компліменти — це люб'язні, приємні слова або схвальні відгуки, які не суперечать дійсності. Компліменти допомагають людині відчути свою значущість, неповторність, оригінальність.

Інформатика першого побачен¬ня. Спробуй діяти за таким алго¬ритмом:
— Більше слухай і менше говори сам.
— Стеж за висловлюваннями співрозмовника.
— Якомога менше запитуй.
— Утримуйся від будь-яких оцінок.
— Намагайся реагувати на почуте й емоційні стани партнера.

Фізика першого побачення. Спробуй не порушувати «особистої дистанції». Це може виявлятися в тому, що ти або надто близько знаходишся від співрозмовника , або ж надто далеко. Так чи інакше, ти викличеш негативні почуття, оскільки людині властиво мати «свою» територію. Нормальною для спілкуван¬ня на першому побаченні є дистанція 0,6—1 метр.

«Класика» першого побачення. Батьки, друзі, оточення не схвалюють твій вибір і чинять тиск — забороняють поба¬чення, навмисне не кличуть до телефону, всіляко підкреслюють негативні якості твого обранця. Реакція двох, як правило, проявляється у ще сильнішому прагненні бути разом, навмисному підкреслюванні міцності своїх почуттів. Цю реакцію називають «ефектом Ромео і Джульєтти».

Як поводитися на першому побаченні? Через декілька днів у тебе перше побачення. Тобі хочеться показати себе якнайкраще, приворожити, «звести з розуму». Звичайно ж, твоя поведінка нагадує «білку в колесі». Емоції настільки переповнюють тебе, що важко зупинитися, подумати. Та все ж таки: «Стоп!». Ти чекаєш порад? Їх не буде. Тому що кожне перше побачення (і не лише перше) особливе і неповторне. Його неможливо повністю спланувати, спрогнозувати чи передбачити. 

Чи обов'язково розповідати усім про своє побачення? Думаю, що ні. Кохання двох сердець — це таємниця. А якщо про таємницю знають усі, вона втрачає свою сутність і привабливість.

Чи варто брати друга на перше побачення? Ти, звичайно, схвильований і думаєш, що друг допоможе чіткіше і зрозуміліше висловити твоє ставлення до партнера. Тоді друга потрібно буде запрошувати і надалі. А якщо друг скористається нагодою і висловить свої почуття до твого партнера? Тож краще гірше сказати, щось недоказати чи навіть переплутати, але зробити це самому, без допомоги друга.

Що робити із невпевненістю у собі? Варто про це одразу сказати: «Я відчуваю невпевненість у собі». Це допоможе тобі, як не дивно, віднайти у глибинах своєї душі паростки упевненості у своїх словах, діях, учинках.

 

Як бути з «почуттям дорослості» підлітка

    Якщо ви хочете, аби підліток прийшов до вас по допомогу, відкрив вам свою душу, - бережіть саме ті куточки його душі, дотик до яких він сприймає особливо хворобливо.
Василь Сухомлинський

    Підлітковий вік для сімейної педагогіки важкий. Це період, коли проходить бурхливий розвиток і перебудова організму дитини. Зростає значення дружби й міжособистісних взаємин у колективі однолітків. Провідним видом діяльності є спілкування, зокрема інтимно-особистісне. Психологічна криза, яка є невід'ємною складовою на цьому етапі розвитку дитини, пов'язана з тим, що у молодої людини формується «почуття дорослості». Воно відображається у прагненні підлітка до самостійності, в бажанні, щоб дорослі рахувалися з його думкою. Звідси потяг до незалежності і самостійності, часом - уражене самолюбство й образа гостра реакція на спробу дорослих зменшити привілеї підлітка. Підліток прагне довіряти батькам, але трапляються випадки, коли батькам складно перебудуватися, їм хочеться, як і раніше, повчати і опікуватися дитиною. Тоді сім'я перестає бути психологічною опорою для підлітка. Тому головна проблема батьків, дорослих знайти для себе правильну позицію у стосунках з підлітками. Є різні стратегії виправлення поведінки підлітків:

- авторитарна – передбачає придушення у підлітка «почуття дорослості» будь-якими методами;

- компромісна - шлях угод між батьками і підлітком;

- партнерська - спілкування на рівних;

- полістратегічна - застосування різних стратегій відповідно до ситуації.

- стратегія нейтралітету - невтручання у справи підлітка: кожний живе своїм життям.

    Відомо, як складно і важко спілкуватися з дітьми, особливо, коли вони вступають у період статевого дозрівання. Бунтарство - явище закономірне для підліткового віку. Часто батьки у відчаї: чи можна дійти якоїсь згоди? Якою мовою розмовляти, аби дитина почула і зрозуміла, що їй хочуть добра? Можна, виявляється, якщо переглянути спілкування з дитиною, зважаючи на те, що почуття в підлітка дуже загострені, й це робить його вразливим.

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

  • Не треба застосовувати крики, глузування.
  • Не використовуйте епітети, які б принижували гідність підлітка.
  • Не треба ображатись на дитину, демонструвати мовчання.
  • Не ігноруйте думки підлітка щодо власного здоров'я, кишенькових грошей тощо.

    Обов'язково згадайте, що мало відбутися в житті вашої дитини сьогодні – контрольна чи неприємна зустріч - і запитайте, як вони відбулися.
Пам'ятайте, спілкування з підлітком нагадує підтримання спортивної форми, воно потребує постійної практики.

    Щоб краще зрозуміти свою дитину, згадайте себе в підлітковому віці, запитуючи себе: «Щоб б я відчував на її місці?». Замість того, щоб сваритися з підлітком, визначте, чого ви хочете: вирішити проблему чи вихлюпнути свої негативні емоції.


    Все-таки, якщо в дитини виникла проблема (чи в навчанні, чи у стосунках з однокласниками), краще спочатку вислухати підлітка, не перебиваючи й не звинувачуючи, потім розказати про своє бачення проблеми, про свої сумніви. Важливо разом спробувати з'ясувати суть, уникаючи категоричності (останній аргумент у спілкуванні з дитиною: «Не можна і край» - це намагання ще раз утвердити свою владу). Першим свої позиції дайте висловити підлітку. Далі разом з дитиною слід обговорити кожний варіант: чим він прийнятний, а чим ні. Лише за умов спокійного спілкування з сином чи донькою завжди можна знайти вихід, який влаштує всіх, який мінімально обмежуватиме права й бажання кожного з вас.

Поради з підвищення самоповаги 

 

 Ø    Памятайте про свої позитивні якості, замість того, щоб памятати погане.
Ø     В усьому, що ви  робите, намагайтеся знайти позитив. Поздоровте себе з цим успіхом.
Ø     Постійно згадуйте свої успіхи.
Ø     Пробачайте собі помилки. Ми можемо ставитися до себе дуже суворо, але все-таки робимо їх. Визнайте свою помилку й адекватно компенсуйте збитки. Не перекладайте провину на інших – це ознака безсилля. Так само не перегинайте палицю, обвинувачуючи в усьому тільки себе.
Ø     Вчіться любити своє тіло.
Ø     Дійте так, начебто ви були непереможним, легким у спілкуванні, дотепним, гідним любові. І ви будете таким.
Ø     Шукайте і приймайте допомогу, підтримку і пораду, коли маєте потребу в цьому.
Ø     Ставтеся до себе добре. Ваша самоповага ніколи не зросте, якщо ви не будете ставитися до себе належним чином. Памятайте: той, хто любить себе, виглядає краще, має прекрасне здоровя.
Ø     Відмовтесь від думки, що ви – безнадійний і невдаха, якого ніхто не любить. Якщо ви думаєте так, то це може стати істиною, оскільки ви самі переконуєте в цьому інших.
Ø     Вчіться слухати, не даючи оцінок і не роблячи порівнянь.
Ø     Вмійте сказати «ні». Найчастіше ми занадто швидко погоджуємося зробити те, про що нас просять, боячись несхвалення чи гніву з боку інших, вважаючи себе «гарним» тоді, коли поступилися комусь, щоб зробити приємне.
Ø     Відмовтеся від балаканини, пліток, скарг, бажання помсти, від усіх бажань, що підривають вашу цілісність і особисту силу.
Ø    Памятайте, що ви недосконалі -  і це прекрасно. Ви – людина, що може помилятися й виправляти свої помилки. Досконалість недосяжна, а природність деяких якостей буває більш привабливою.
Ø     Визнайте себе таким, яким ви є, - унікальним, оригінальним, людяним.
Ø     Живіть сьогоденням, і ви отримаєте більше задоволення від життя.

 

 ЯК  ГОТУВАТИСЯ  ДО  ІСПИТІВ

   Іспити , як і більшість явищ життя, - явище перехідне. Коли вони закінчуються, з’являється відчуття свободи, забуваються сльози, нервування, повертається спокійний сон. Але ж можна скласти іспит і з меншими витратами для власного здоров’я, отримати добрі оцінки й чекати наступного іспиту без страху і безсонних ночей.
  
Психологи розцінюють іспит як:
1) "перетравлювання" значного обсягу інформації, яке пов’язане з великим навантаженням на мозок;
2) серйозне емоційне напруження і велике навантаження на нервову систему;
3) оцінювання не лише знань дитини, а й її особистості;  

   Страх, що виникає у дитини перед іспитом, пояснюється тим, що вона боїться не лише отримати низький бал, а й осоромитися перед однокласниками, виявитися слабкою, невпевненою. 

НАЙОПТИМАЛЬНІШИЙ   ВАРІАНТ
ПІДГОТОВКИ ДО СКЛАДАННЯ  ІСПИТІВ

Розпорядок дня

   Харчуватисяслід три-чотири рази на день. Мед, горіхи, молочні продукти, риба, м’ясо, овочі та фрукти забезпечать баланс необхід- них інгредієнтів їжі в організмі й відновлять енергетичні витрати.
* Нормальний здоровий сон і відпочинок зменшать навантаження на нервову систему.
* Не варто відмовлятись від звичних занять спортом, розмов по телефону – це буде своєрідним відпочинком.
* Слід  пам’ятати про біоритмологічні особливості: ”сова” неефективно працює о 6-8 годині ранку, а “жайворонок” навряд чи буде працездатним до 2-3 години ночі. В усіх людей рівень біологіч- ної активності знижений із 17 до 18 години.
* Можна вжвати тонізуючі препарати, наприклад,із женьшеню. Каву краще пити вранці й небагато, лиши для того, щоб прокину- тися(для тих, хто звик саме так починати свій день). Кава  підсилює нервовість і тривожний стан у невпевнених у собі людей.

Правильна організація вивчення навчального матеріалу

*  Спочатку слід переглянути весь матеріал і розподілити його таким чином : якщо треба вивчити 100 питань за чотири дні, то в перші два дні вивчається 70% усього обсягу, третього дня – решта, а четвертого – повторюють вивчене.  При цьому складні теми варто чергувати з простішими – не обов’язково вчити всі питання поспіль.

   Є деякі психологічні закономірності, які слід враховувати:

  1. “Чинник межі”. Найкраще запам’ятовується інформація, викла- дена на початку і наприкінці тексту. Середина завжди швидко “вилітає” з голови. Тому під час запам’ятовування та повторення слід приділити увагу середині тексту.
  2. Повторювати треба не механічно, а вдумливо, зосередившись на змісті. Інформація після “завантаження”  в мозок, якщо її не повторити, утрачається на 20-30% упродовж перших 10 годин. Щоб цього не сталося, слід прочитати текст, повторити його вдруге, через 20 хв – утретє, а через 8-10 год – учетверте, і ще раз через добу. Тільки після цього можна бути впевненим у тому, що інформація міцно “оселилася” в голові.
  3. Особливість “упізнавання”. Дивлячись на текст, відчуваєш, що колись це все бачив, читав, отож вирішуєш, що витрачати час на це питання не варто й можна переходити до наступного. Насправді ж це – несвідомий самообман. І якщо не вивчити уважно те, що здається таким знайомим, на іспиті можна не відповісти на таке “знайоме” питання.
  4. Запам’ятати можна краще, якщо знати, що є “найближчим”: текст, рисунок, логічна схема, мовленнєве відтворення.
  5. Слід пробувати знайти щось цікаве у найнуднішому матеріалі, адже цікаве запам’ятовується набагато легше.

Шпаргалка – річ потрібна

   Використання шпаргалок на іспиті найчастіше закінчується дуже сумно. Вони потрібні лише тим, хто краще запам’ятовує матеріал при конспектуванні, - викладений коротко (у вигляді тез), він краще тримається в пам’яті. Шпаргалки зручно використовувати перед самим іспитом, а брати на іспит не варто.

  

  

Поради психолога батькам майбутніх першокласників

  1.  Для дитини ви -  зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи. Слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.
  2. Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.
  3. Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сімєю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес розвитку дитини в школі.
  4. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки, любові.
  5. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії, поважайте її неповторність.
  6. Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.
  7. Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак різноманітні елементи навколишнього світу.
  8. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику мязів руки, аби їй було легше опанувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.
  9. Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини. Гра – це її провідна діяльність, це її робота. Л. Виготський зазначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання в школі».
  10. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування.
  11. Працюйте з дитиною над розвитком її памяті, уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.
  12. Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членам родини.
  13. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.
  14. Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.
  15. Не завищуйте і не занижуйте самооцінки дитини, оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.

 

 Яке головне завдання батьків в період адаптації дитини до школи?

   Основа батьківської позиції взагалі полягає в тому, що вдома у жодному випадку не можна дублювати школу. Батько ніколи не повинен ставати другим вчителем. Основне завдання батьків в допомозі першокласникові - емоційна підтримка, надання максимально можливої самостійності в організації його власних дій по виконанню шкільних правил.

    Як підготуватися до першого вересня?

  • Розповісти про те, що чекає дитину цього дня.
  • За декілька днів почати вводити його в ритм "підйому і відбою".
  • Улюблене ведмежа (лялька або улюблена іграшка) повинне бути взяте з собою в портфель (він теж в перший день піде вчитися).
  • Можна дати дитині з собою камінчик – амулет (забезпечує «зв'язок з батьками»).
  • Основний одяг повинен бути новим і особливим (шкільна форма), але певна деталь одягу повинна бути знайомою і улюбленою (шкарпетки, майка, значок на сорочці і ін.)
  • Мобільний телефон першого вересня (і взагалі в період адаптації) краще з собою не давати. Дитина гірше звикає до нової життєвої ситуації і нових дорослих, якщо у нього є можливість постійного контакту з батьками.
  • Квіти вчителеві повинні бути такими, щоб дитина відчувала їх особливу красу (хай їх буде небагато). Краще, якщо дитина вибиратиме квіти разом з Вами. Це важливо, щоб у нього не виникало відчуття, що інші діти принесли красиві квіти, а він – погані.
  • Приготувати все з вечора, щоб вранці не виникло суєти або паніки. Розрахувати час, щоб дитина з ранку могла не поспішаючи поїсти, сходити в туалет.

   Які непередбачені труднощі можуть виникнути першого вересня?

   Часто діти (особливо ті, що не відвідували раніше дитячих садів або дитячих груп) в останню мить відмовляються розлучатися з мамою або татом, які привели їх в школу, починають плакати, чіплятися за батьків. У такій ситуації краще піти на заняття разом з дитиною. Для цього потрібно наперед звільнити собі весь день. Про можливість ходити разом з дитиною на уроки краще поговорити з вчителем (адміністрацією школи) на батьківських зборах завчасно.

   Які непередбачені труднощі можуть виникнути другого вересня?

   Мама будить Петрика  другого вересня: «Вставай. Пора йти в школу!» Петя: «Я ж вже вчора сходив.»

   Що робити, якщо дитина зранку погано себе почуває, а потрібно йти в школу?

   У шести-семирічних дітей рідко трапляється «запалення хитрості». Або дитина, дійсно, хворіє, або погане самопочуття пов'язане з необхідністю йти в школу. У будь-якому випадку, варто це перевірити. Якщо дитина після того, як Ви залишили її вдома, відразу відчуває себе краще, то, можливо, її погане самопочуття пов'язане із стресом, що отримала в школі. Постарайтеся з'ясувати (у дитини, у вчителя, у знайомих дітей), що відбувалося в школі вчора, позавчора. Важливо зрозуміти, що відбувається, особливо якщо таке повторюється систематично.

   Якщо ж Ви все-таки вирішили відправити дитину до школи, давши їй пігулку від головного болю (або не виявивши ніяких симптомів хвороби), не робіть цінністю подолання нею поганого самопочуття. Не хваліть дитину за те, що вона пішла в школу, переборовши себе. Якщо Ви гордитиметеся, що Ваша дитина вчиться (трудиться), незважаючи на своє погане самопочуття, то у неї може підсвідомо закріпитися установка на хворобу: можна добитися похвали, хворіючи.

   Як реагувати, якщо дитина злиться на вчителя (дітей) в школі або відчуває страх перед школою?

   Перш за все: не забороняти переживання. Не потрібно твердити дитині: «Не можна злитися! Не можна боятися!» Переживання – цілком природна річ, і вони повинні мати право на існування. Проте необхідно обговорити з дитиною, що викликає страх або злість, разом з нею зрозуміти, чому інші люди здійснюють дії, що викликають у неї ті або інші емоційні реакції. Розуміння дій інших часто саме по собі знімає переживання.Є і інші культурні форми, що допомагають людині справлятися із страхом. Для дітей це, перш за все, читання страшних казок в ситуації повної захищеності (на маминих колінах). Казки дають людині пережити відчуття неминучості торжества добра над злом, співпереживання радості і співчуттю, що забезпечують перемогу маленького, слабкого, але доброго, над  великим злом. Інша корисна для дітей форма культурного подолання страху - спортивні ігри, що викликають переживання азарту, упевненості в перемозі.

   В процесі дорослішання дитина повинна отримати досвід подолання труднощів і конфліктів. Завдання дорослих полягає в тому, щоб, знаходячись поряд, допомагати дитині визначати конструктивні способи своєї поведінки в таких ситуаціях.

   Що робити, якщо потрібно поспішати в школу, а дитина не поспішає?

   Психологами відмічений негативний вплив активного організуючого тиску дорослого на дитину. Якщо постійно квапити дитину: «Давай швидше, ми вже спізнюємося! Ну що ти копаєшся?!», - те може, навпаки, закріпитися зворотна реакція. Сформується захисний стереотип «повільності»: у будь-якій ситуації, що вимагає швидкого реагування, дитина сповільнюватиметься і «гальмуватиме». У цьому вона нітрохи не винна, так її організм захищається від тривоги і напруги, викликаних "емоційним пресингом" ззовні.Тому доцільно проводити "профілактику цейтнотів". З цією метою, організовуючи збори дитини в школу, бажано:

  • Передбачити раніше вставання, що дозволяє дитині прокидатися, снідати, одягатися, умиватися в його власному темпі.
  • Прослідкувати, щоб дитина зібрала портфель і приготувала одяг і взуття з вечора.

   Як відноситися до невдач дитини, майже неминучих на початку шкільного життя?

   Батьки часто відносяться різко негативно до перших невдач дитини. Негативні оцінки дорослих підвищують тривожність дитини, його невпевненість в собі і своїх діях. Це, у свою чергу, веде не до поліпшення, а до погіршення результатів. Так складається порочний круг. Постійні побоювання дитини почути негативні оцінки з боку домашніх  приводять до страху зробити помилку. Це відволікає дитину від сенсу виконуваних ним завдань і фіксує його увагу на дрібницях, примушує переробляти, виправляти, нескінченно переперевіряти. Прагнення зробити роботу якнайкраще на цьому етапі тільки погіршує справу. Особливо сильно це виявляється у тривожних, здібних, старанних дітей.

   Тому найправильніше відношення до перших поразок дитини – відношення з розумінням, підтримка, допомога: «У тебе все вийде. Я тобі допоможу». Важливо створити умови для  переживання дитиною (хоч би іноді) власної перемоги.

   Які типові прояви стресу і дезадаптації?

  • Дитина часто плаче (більше, ніж зазвичай).
  • У неї, на відміну від звичайного, пригнічений або, навпаки, збуджений стан (гірше засинає).
  • Дитина проявляє необгрунтовану агресію (лається, нападає, відповідає агресивно, лізе в бійку).
  • Дитина відмовляється йти в школу.

   Як можна знімати стрес?

  • Забезпечити ритмічне життя і порядок будинку (тут дуже важливий власний приклад і наслідування його дитиною).
  • Важлива тепла, природна, спокійна манера поведінки дорослих вдома (без зривів, підвищеного тону).
  • Необхідне на якийсь час продовження традиційних «дитячих» ритуалів укладання, їжі, умивання, сумісної гри-обіймів, читання на ніч, які були прийняті в дошкільному дитинстві дитини.
  • Знімають напругу гри з водою, піском, малювання фарбами (з дозволом забруднюватись - відсутністю критики або засудження за забруднений одяг, підлогу!), виготовлення колажів в "рваній" техніці (рвати кольоровий папір, старі журнали і клеїти з них картини), спортивні ігри на повітрі (м'яч, скакалки, «класики» і ін.)
  • Надзвичайно важлива відсутність зайвих постійних подразників (телевізор, приймач).
  • Необхідно давати дитині можливість переживати час від часу справжню дитячу радість (свято, театр).
  • Для багатьох краще всього знімає напругу відпочинок на природі (особливо, праця).

   Які незвичайні прояви дитини вимагають звернення до фахівця?

  • Страхи (нічні страхи).
  • Енурез (нетримання сечі), особливо якщо перед школою цього вже не було.
  • Гризіння нігтів, заїкання або сіпання повік, лицьових м'язів.
  • Яскраво виражена агресія.

   Про що краще запитати дитину, коли вона повертається з школи?

   Психологи встановили, що батьки своїми питаннями про школу показують дитині свої пріоритети і цінності. Марійку мама завжди питає дорогою додому: «Що ти сьогодні отримала? Тебе хвалили або лаяли?». Ваню питають про те, з ким він подружився, чи було йому цікаво. Петю про те, що він нового сьогодні дізнався. Сашу – що було в школі на сніданок, чи не зголоднів він.

   Саме те, про що Ви весь час питаєте, і покаже дитині, що для Вас в житті головне, а що другорядне. Він інтуїтивно орієнтуватиметься, швидше за все, на Ваші цінності. Це не означає, що він і розвиватиметься саме відповідно до ваших бажань. Часто буває так, що дуже різко заявлені батьками пріоритети викликають важкі кризи у дитини, що відчуває, що він не в змозі відповідати цим батьківським запитам. Іноді, навпаки, орієнтуючись на інтереси батьків, дитина починає ігнорувати освітні цінності школи.

   З Ваших питань про школу дитина повинна зрозуміти

  • що Вам цікаво все, що з ним відбувається
  • що Вам  важливі його успіхи, але Ви любите і приймаєте його таким, який він є. 

   Що не може бути зроблене без участі батьків?

   Без участі батьків не може бути побудована самостійність молодшого школяра в організації свого робочого місця, у виконанні домашніх робіт, в підготовці свого одягу і портфеля до завтрашнього дня.

   Культивування самостійності – це відповідальна і поступова робота часто буває простіше щось зробити самому, чим чекати, поки це зробить дитина. Іноді дії дитини представляють для неї реальну небезпеку. І тоді батьки застерігають її: «Не роби сам, це небезпечно (важко), за тебе зроблю я». Ця неправильна установка приводить до «вивченої безпорадності», відмові дитини надалі від будь-яких самостійних дій, невірі у власні сили.

   За чим повинен простежити батько, якщо він хоче допомогти дитині вчитися?

   Найголовніше завдання батьків під час шкільного навчання дитини – не стати вчителями-дублерами, а залишитися батьками, що приймають, розуміють і люблять свою дитину, незважаючи на його шкільні успіхи або невдачі. Тому і стежити батько винен, в першу чергу, за рівнем самостійності дитини в домашніх справах (у тому числі і у виконанні шкільного домашнього завдання).

   Якщо до початку навчання в школі дитина не опанувала прийомами самостійного одягання (наприклад, зав'язуванням шнурків), укладання спати, прибирання «своєї території», чищення зубів перед сном і ін., то це – найперша турбота батька. Причому окремі справи або дії дитина до цього часу вже може виконувати самостійно, без нагляду дорослого і за власною ініціативою.

   З першого вересня до цього додаються:

  • підготовка столу до виконання домашньої роботи;
  • збір портфеля;
  • підготовка за допомогою батьків шкільної форми (або одягу і взуття, в якому завтра дитина піде в школу).

   Як допомогти дитині організувати своє робоче місце?

   По-перше, особистим прикладом. Якщо на Вашому робочому місці постійний безлад, то абсолютно марно привчати до порядку дитину.

   Коли Ви покажете дитині своє робоче місце (кухонний стіл, письмовий стіл, робочий стіл), то звернете її увагу, якими предметами Ви користуєтеся, для чого вони потрібні і в якому порядку Ви їх розкладаєте на робочому місці.

   Хай дитина розповість Вам, якими речами вона користується при підготовці до уроків і як їй зручніше за них розкласти на столі. Визначивши разом з дитиною зручні для різних речей місця, можна наклеїти на поверхню столу наклейки – «будиночки» для кожної речі.

   Зверніть увагу на позу сидячої за столом дитини. Їй ще важко контролювати себе, вона не дуже добре відчуває власне тіло, а тим більше важко довго сидіти в одній позі. Можна зробити декілька фотографій сидячої в різних позах дитини, а потім вивчити їх разом з нею – імітуючи ці пози і обговорюючи, чим вони погані (викривлення хребта, затікання ніг, закривання власної роботи від світла і ін.). Навчіть її різним веселим вправам, які краще робити в перервах між заняттями (якщо їй вже показали в школі, хай покаже їх Вам), – вправи для пальців рук, фізкультхвилинки під ритмічні вірші.

   Як часто потрібно взаємодіяти з вчителем в період адаптації?

   У адаптаційний період повинен бути налагоджений постійний зв'язок між школою і батьками. На жаль, вчителі рідко знають про те, що відбувається з дитиною будинку після занять, а батьки мають слабке уявлення про те, що відбувалося з дитиною в школі. Потрібно домовитися про місце і час зустрічей вчителя і батьків, на яких вони могли б обмінятися своїми спостереженнями, враженнями з приводу дій дітей. Протягом першого року навчання дітей батьки і вчителі повинні стати однодумцями.